Часи дієслова

Часи дієслова

В українській мові існують три форми часу: минулий, теперішній і майбутній.

Дієслова минулого часу означають дію, яка відбувалася (відбулася) до моменту мовлення. Дієслова минулого часу можуть мати доконаний (що зробив?) і недоконанйй (що робив?) вид. Дієслова минулого часу змінюються за числами (читала — читали), а в однині за родами (читав, читала, читало).

Дієслова минулого часу утворюються від основи інфінітива (відкидання від неозначеної форми закінчення -ти) додаванням суфіксів: для чоловічого роду -в-, для жіночого і середнього родів та множини — -л-, і закінчень: для жіночого роду а, для середнього о, для множини и (у формі чоловічого роду нульове закінчення): писати — писав, писала, писало, писали.

В українській мові є ще аналітична форма давньоминулого часу, яка складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути: ходив був, ходила була, ходили були.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в момент мовлення. Дієслова теперішнього часу мають тільки недоконанйй вид. Змінюються вони за особами й числами. Утворюються вони від основи теперішнього часу за допомогою закінчень:

	Однина	Множина
1 особа	-у,-ю	-емо (-ємо), -имо (-їмо)
2 особа	-еш (-єш), -иш (-їш)	-ете (-єте), -ите (-їте)
3 особа	-е (-є), -ить (-їть)	-уть (-ють), -ать (-ять)

У 3-й особі однини й множини після т (у тому числі й перед -ся) завжди пишеться м'який знак:вчить — вчать, вчиться — вчаться.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься (відбудеться) після розповіді про неї. Майбутній час має три форми: одну доконаного виду (напишу) і дві недоконаного — просту (писатиму) і складену (буду писати).

Дієслова майбутнього часу в усіх формах змінюються за особами й числами.

Майбутній час дієслів доконаного виду вживається у таких формах:

а) префікс + теперішній час: зроблю, напишу;

б) деякі безпрефіксні дієслова доконаного виду із

закінченням теперішнього часу (найчастіше зі значенням одноразової дії): гримну, ляжу, пущу, стукну.

Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема: Поетична збірка Івана Франка "Зів'яле листя": "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні..."

Тарас Шевченко

Тарас Григорович Шевченко - видатний український письменник і художник.
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повітуКиївської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). 
Був третьою дитиною селян-кріпаківГригорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870).

Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району)Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванови. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія^[10]. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки^[11][12]. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди. У період 1822−1828 років він намалював «Коні.

Прикметник як частина мови

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка?яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, Васине, батькова, братове.

Творчість О. Вертіля

Народився с. Жовтневе (Білопільського р-ну) в родині селян Василя Семеновича Вертіля (1925—1995) та Віри Трохимівни Вертіль (у дівоцтві Мироненко). Дитинство проходило в хуторі Гринівка (тепер Володимірівка, за 5 км відТернів) Недригайлівського р-ну. Село, як і багато інших в Україні занепадає. Сам Олександр Васильович про це говорить:

На жаль, воно катастрофічно щезає, як і сотні інших сільських населених пунктів України. Принаймні, коли кілька років тому довелося побувати в тих краях, то з величезним трудом зорієнтувався, де стояла приземкувата і маленька хатинка маминих батьків, а моїх дідуся Трохима Дмитровича та бабусі Марії Василівни.

Навчання

До школи пішов у 1965 р. У січні 1974 р. в районній газеті «Радянська правда» (м. Білопілля) Олександр Вертіль, як він говорить, «Вперше побачив своє прізвище», надрукували статтю «Подорож до братньої республіки», навчався тоді у 9-му класі. Надалі постійно друкувався у «Радянській правді» і молодіжній газеті «Червоний промінь»

Закінчивши у 1975-му школу планував поступити на факультет журналістики до Київського університету імені Т.Шевченка. Однак матеріальна скрута батьків стала на заваді цих планів. Бо у той час у Воронезькому технологічному інституті навчався старший брат Володимир і батьки не мали можливості допомагати двом студентам одночасно. Олександр вступає до Сумського педагогічного інституту (тепер Педагогічний університет ім. Макаренка). Через два роки, коли брат закінчив свій навчальний заклад і почав самостійне життя, Олександр перейшов на навчання до омріяного Київського університету.

Навчаючись у Києві, ходив на заняття студії ім. М. Рильського. Тоді студійцями були Оксана Забужко, Василь Герасим'юк, Василь Бондар, Василь Осадчий, Михайло Василенко та чимало інших. Тоді ж познайомився з Миколою Вінграновським, Миколою Лукашем, Володимиром Яворівським,Віктором Тереном, іншими відомими письменниками. Ці знайомства зумовили майбутнє Олександра, він вирішує пов'язати життя з літературою.

Література

Література- це сукупність усіх наукових, публіцистичних та художніх творів певної епохи, народу або людства в цілому.
Художня література - це вид мистецтва, що полягає у відтворенні дійсності в словесних художніх образа

х.

Іменник як частина мови

зима

 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Іменники власні і загальні назви

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які євласними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).

Власні і загальні назви різняться граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднують­ся в семантичну групу назв істот. Сюди належать: на­зви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, жу­равель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви по­мерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.

Решта іменників відповідає на питання що? і становить групу назв неістот: земля, острів, будинок, думка, мрія, пи­тання. До цієї групи належать також іменники, що позна­чають сукупності людей, тварин тощо: юрба, натовп, загін, армія; зграя, табун, рій.

Поділ іменників на ці дві групи має формальне виражен­ня. В іменників – назв істот форми знахідного відмінка однини і множини чоловічого роду збігаються з формами родового відмінка, а неістот – із формами називного від­мінка: бачу (кого?) брата, братів; шукаю (кого?) помічни­ка, помічників; знаю (кого?) сусіда, сусідів; але бачу (що?) автомобіль, автомобілі; шукаю (що?) рукопис, рукописи; знаю (що?) вірш, вірші. Для іменників жіночого і серед­нього роду така диференціація характерна тільки у формі знахідного відмінка множини: бачу (кого?) сестер, каченят, але бачу (що?) картини, вікна.

Серед іменників виділяють назви загальні і власні. Узагальнене найменування ряду однорідних, однотипних предметів, істот, явищ є назвою загальною (корабель, підло­га, письменник, сусідка, сніг, ожеледиця). Власні назви – це найменування одиничних предметів, істот чи явищ, виділе­них із однотипного ряду, або найменування чогось (чи ко­гось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Наприклад: Оле­на, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, «Всесвіт» (журнал) тощо. Власні назви завжди пишуться з великої літери.

Іменники поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від особливостей їх лексичного значен­ня. В основі такого поділу, як правило, лежить протистав­лення за якоюсь ознакою (назви конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та ін.).

Іменники – назви предметів, явищ навколишньої дій­сності, що пізнаються органами чуття людини, називають­ся конкретними: сніг, книга, гребінь, квітка, Сиваш.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексич­ного значення, а називають поняття, явища, властивості, які не можна сприйняти органами чуття: читання, простота, сум, виховання. Характерною ознакою абстрактних імен­ників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм: прикрість, убозтво, навчання, класицизм, героїзм. Абстрактні іменники вживаються переважно у формі од­нини.

Збірні іменники є назвами сукупності однакових чи по­дібних предметів, що сприймаються як єдине ціле: брат­ство, козацтво, гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. Збір­ні іменники не мають форми множини.

Іменники зі значенням речовинності називають одно­рідну речовину: тісто, молоко, залізо, кисень, папір, камінь, цемент. Речовинні іменники можуть мати форму тільки однини (азот, горох, бузина, срібло) чи множини (дріжджі, гроші).