Зразок розгорнутого плану-конспекту особистісно зорієнтованого уроку

Тема: Поетична збірка Івана Франка "Зів'яле листя": "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Чого являєшся мені у сні..."

Тарас Шевченко

Тарас Григорович Шевченко - видатний український письменник і художник.
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року в селі Моринці Звенигородського повітуКиївської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). 
Був третьою дитиною селян-кріпаківГригорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870).

Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району)Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванови. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія^[10]. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки^[11][12]. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди. У період 1822−1828 років він намалював «Коні.

Творчість О. Вертіля

Народився с. Жовтневе (Білопільського р-ну) в родині селян Василя Семеновича Вертіля (1925—1995) та Віри Трохимівни Вертіль (у дівоцтві Мироненко). Дитинство проходило в хуторі Гринівка (тепер Володимірівка, за 5 км відТернів) Недригайлівського р-ну. Село, як і багато інших в Україні занепадає. Сам Олександр Васильович про це говорить:

На жаль, воно катастрофічно щезає, як і сотні інших сільських населених пунктів України. Принаймні, коли кілька років тому довелося побувати в тих краях, то з величезним трудом зорієнтувався, де стояла приземкувата і маленька хатинка маминих батьків, а моїх дідуся Трохима Дмитровича та бабусі Марії Василівни.

Навчання

До школи пішов у 1965 р. У січні 1974 р. в районній газеті «Радянська правда» (м. Білопілля) Олександр Вертіль, як він говорить, «Вперше побачив своє прізвище», надрукували статтю «Подорож до братньої республіки», навчався тоді у 9-му класі. Надалі постійно друкувався у «Радянській правді» і молодіжній газеті «Червоний промінь»

Закінчивши у 1975-му школу планував поступити на факультет журналістики до Київського університету імені Т.Шевченка. Однак матеріальна скрута батьків стала на заваді цих планів. Бо у той час у Воронезькому технологічному інституті навчався старший брат Володимир і батьки не мали можливості допомагати двом студентам одночасно. Олександр вступає до Сумського педагогічного інституту (тепер Педагогічний університет ім. Макаренка). Через два роки, коли брат закінчив свій навчальний заклад і почав самостійне життя, Олександр перейшов на навчання до омріяного Київського університету.

Навчаючись у Києві, ходив на заняття студії ім. М. Рильського. Тоді студійцями були Оксана Забужко, Василь Герасим'юк, Василь Бондар, Василь Осадчий, Михайло Василенко та чимало інших. Тоді ж познайомився з Миколою Вінграновським, Миколою Лукашем, Володимиром Яворівським,Віктором Тереном, іншими відомими письменниками. Ці знайомства зумовили майбутнє Олександра, він вирішує пов'язати життя з літературою.

Література

Література- це сукупність усіх наукових, публіцистичних та художніх творів певної епохи, народу або людства в цілому.
Художня література - це вид мистецтва, що полягає у відтворенні дійсності в словесних художніх образа

х.

Іменник як частина мови

зима

 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Іменники власні і загальні назви

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які євласними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).

Власні і загальні назви різняться граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднують­ся в семантичну групу назв істот. Сюди належать: на­зви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, жу­равель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви по­мерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.

Решта іменників відповідає на питання що? і становить групу назв неістот: земля, острів, будинок, думка, мрія, пи­тання. До цієї групи належать також іменники, що позна­чають сукупності людей, тварин тощо: юрба, натовп, загін, армія; зграя, табун, рій.

Поділ іменників на ці дві групи має формальне виражен­ня. В іменників – назв істот форми знахідного відмінка однини і множини чоловічого роду збігаються з формами родового відмінка, а неістот – із формами називного від­мінка: бачу (кого?) брата, братів; шукаю (кого?) помічни­ка, помічників; знаю (кого?) сусіда, сусідів; але бачу (що?) автомобіль, автомобілі; шукаю (що?) рукопис, рукописи; знаю (що?) вірш, вірші. Для іменників жіночого і серед­нього роду така диференціація характерна тільки у формі знахідного відмінка множини: бачу (кого?) сестер, каченят, але бачу (що?) картини, вікна.

Серед іменників виділяють назви загальні і власні. Узагальнене найменування ряду однорідних, однотипних предметів, істот, явищ є назвою загальною (корабель, підло­га, письменник, сусідка, сніг, ожеледиця). Власні назви – це найменування одиничних предметів, істот чи явищ, виділе­них із однотипного ряду, або найменування чогось (чи ко­гось), що (чи хто) є єдиним, неповторним. Наприклад: Оле­на, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, «Всесвіт» (журнал) тощо. Власні назви завжди пишуться з великої літери.

Іменники поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від особливостей їх лексичного значен­ня. В основі такого поділу, як правило, лежить протистав­лення за якоюсь ознакою (назви конкретні – абстрактні, одиничні – збірні, предметні – речовинні та ін.).

Іменники – назви предметів, явищ навколишньої дій­сності, що пізнаються органами чуття людини, називають­ся конкретними: сніг, книга, гребінь, квітка, Сиваш.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексич­ного значення, а називають поняття, явища, властивості, які не можна сприйняти органами чуття: читання, простота, сум, виховання. Характерною ознакою абстрактних імен­ників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм: прикрість, убозтво, навчання, класицизм, героїзм. Абстрактні іменники вживаються переважно у формі од­нини.

Збірні іменники є назвами сукупності однакових чи по­дібних предметів, що сприймаються як єдине ціле: брат­ство, козацтво, гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. Збір­ні іменники не мають форми множини.

Іменники зі значенням речовинності називають одно­рідну речовину: тісто, молоко, залізо, кисень, папір, камінь, цемент. Речовинні іменники можуть мати форму тільки однини (азот, горох, бузина, срібло) чи множини (дріжджі, гроші).

Конспект уроку з української мови (7клас)

ТЕМА:  СПОСОБИ  ТВОРЕННЯ ДІЄСЛІВ

МЕТА.  Навчальна: повторити основні способи словотвору, домогтися вивчення і засвоєння  учнями способів творення дієслів; формувати вміння знаходити дієслова в тексті й визначати спосіб їх творення;

            розвивальна: розвивати вміння правильно утворювати дієслова різними способами, доречно використовувати їх у мовленні; удосконалювати культуру усного та писемного мовлення;

            виховна: виховувати допитливість, любов до слова, патріотизм.

ТИП УРОКУ:  урок формування практичних умінь і навичок на основі опорних знань.

ОБЛАДНАННЯ: підручник, дидактичний матеріал, картки, технічні засоби – комп’ютер, проектор.

Ти постаєш в ясній обнові, як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове, кохана українська мово!

                                                                      Дмитро Білоус

ХІД УРОКУ

I.ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ 

    I. Мовна хвилинка: Виконати всі види розбору / синтаксичний, морфологічний, фонетичний, словотворчий, за будовою, лексичний/ першого речення епіграфа.

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

Формування « ДЕРЕВА ЦІЛЕЙ»

 Що ви очікуєте від уроку? Що нового хочете дізнатися? Що для цього потрібно зробити? / Пригадати вивчений матеріал, дослідити, як наші знання можна застосувати при вивченні нової теми, зробити висновок, закріпити шляхом тренувальних вправ/. Вершина дерева –

Формулювання проблемного питання: який спосіб творення дієслів є найбільш продуктивним?

IV. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1.     «МОЗКОВА  АТАКА»:

-         Що вивчає словотвір?

-         Які є способи словотвору в українській мові?

-         Який спосіб найпродуктивніший при творенні іменників та прикметників?

-         Як називається основа, від якої утворене нове слово? /твірною/

-         А як називається утворене слово? /похідним/

V. СПРИЙНЯТТЯ Й УСВІДОМЛЕННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ.

1.     Дослідження-спостереження над текстом.

  Київ… Україна… Ці слова з глибокою шаною і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близькість до землі своїх  батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії.

   Ось уже понад п’ятнадцять  століть височіє на дніпровських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи – Київської Русі.

     Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубицький монастир і Києво-Печерська лавра з Успенським собором, старовинний Поділ і сивочолий Борисфен-Дніпро – все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу у майбутнє.    

  - Доведіть, що це текст.

  - Доберіть заголовок. Що в ньому відтворено: тема чи головна думка.

  - Який міжфразовий зв’язок у цьому тексті? (послідовний, речення пов’ язані за допомогою слів-синонімів)

  - Поясніть орфограми в тексті.

  - Випишіть дієслова, визначте спосіб творення.  (промовляє, виражають, височіє, відіграти, випала, не мислиться).

   2. Дослідження-узагальнення. Робота з підручником с.118

Префіксальний	Суфіксальний	Префіксально-суфіксальний	Словоскладання
в- (уві-): вписати, увібрати, влити; від (і)-: відрахува­ти; до-(ді-): дочисти­ти; над-(і-): надписува­ти, надірвати; о- (об-, обі-): обши­ти, обіграти, обне­сти; під-(і)-: під'їхати, підігріти, підібра­ти; по-, попо-: подерти, попоходити; при-: пришити; роз- (розі-): розгро­мити, розігріти	-а-, (-я-): від імен­ників, прикметни­ків, вигуків: мор­гати, хлопати, вечеряти, міцніша­ти; -ува (-юва-): від іменників: підма­лювати, записува­ти, днювати, учи­телювати; -і-: від іменників, прикметників, чис­лівників: жаліти, біліти, двоїти; -ну-: від прикмет­ників, вигуків: стукнути, ойкну­ти; -ка-: від займенни­ків, вигуків, час­ток: бекати, куку-вати	під-, з- + -ува-(-юва-): підвищува­ти, зменшувати; ви-, по-, з-, не-, про-+ -и-, -ува-, (-юва-): викорінювати, зне­шкоджувати, по­фарбувати; від-, до-, з-, не-, на-+ -ся: відчепитися, ненаїстися, допра­цюватися	а)      іменна частина + дієслівна основа: благоволити, верхо­ водити; б)       складні іменни­ ки 4- -ува- (-юва-), -а- (-я-): вільнодумствува­ ти, добродіяти

   3.Дослідження-синтез: різними способами словотвору утворити й записати нові  слова. Зразок: рости-вирости, вирощувати.

      Ходити, брати, будувати. Читати.

   4.Вправа 194. Випишіть дієслова, що є авторськими неологізмами. Визначте спосіб творення кожного. Чи є у вправі речення про Україну? Поясніть його зміст.

   ХВИЛИНКА ВІДПОЧИНКУ. « Метод релаксації». Пропоную учням відволіктися на хвилинку.  Подивіться,діти, у вікно. Надворі чудова погода. Зробіть масаж скронь. Хто хоче – встаньте, порухайтеся. Продовжимо роботу.

   5. Творче конструювання  ( Індивідуальна робота. Вправа 193— два слабкі  учні  біля дошки)

    А. Від поданих слів утворити дієслова префіксально-суфіксальним способом.

Корінь, хвороба, ліки, кашель, жаль, зима, зелень, молодь.

 Б. Збагачуємо словниковий запас.  Замінити словосполучення дієсловами:  змінювати за дієвідмінами, єдина боротьба, тихий мир, діяти на  благо (дієвідмінювати, єдиноборствувати, утихомирити, благодіяти).

Індивідуальне  ігрове завдання для кмітливих. До поданих коренів допишіть префікси та суфікси, визначте способи творення дієслів.

….чит….., ….топл….., …пис…..,..годж…..,.мал……., стук..і.., гурк..і.., грим…

6. Зіставте пари дієслів, визначте їх вид та спосіб творення. То що змінилося? Як можна змінити вид дієслів? Складіть з парою дієслів речення.

 Читати – прочитати. Писати – написати.

Підписати – підписувати. Підбігти – підбігати.

 VІ.  СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗНАНЬ.

1. Творчий диктант – змінити вид дієслова: витерти, вимести,підказувати, зрошувати.

2. Виконати тестові завдання.

– Установіть відповідність між дієсловами та способами їх творення:

А префіксальний                               1. Нявкати,порожевіти

Б суфіксальний                                  2. Переписати, відійти

В префіксально-суфіксальний       3. Красномовити, богохульствувати

Г складання основ                            4. Столярувати, господарювати

                                                               5. Попоїсти, провідувати

                                                               6. Поглиблювати, пританцьовувати –  Префіксальним способом утворено всі дієслова рядка:

А підліковувати, присісти, виорати, перемагати

Б завмирає, назбирати, перечитувати, знести

В принести, вибудувати, зійти, підказати

Г заносити, викорчовувати, утихомирити, прочитати

3. Згрупуйте дієслова за способом творення

Записати, присвічувати, підбілити, переписувати, посвітити, підбілювати, підписав, засвічу, запишу.

4. Гра «Хто більше?» Утворити якомога більше дієслів префіксальним способом.

VIІ. ПІДСУМОК УРОКУ. САМООЦІНЮВАННЯ

-         Від яких частин мови творяться дієслова?

-         Які способи словотворення характерні для дієслів?

-         А який спосіб найпродуктивніший?

 Відповідь на проблемне питання.

-         Що ви вмієте?

     Відкрийте щоденники, поставте собі оцінки за урок, якщо ви вважаєте, що їх заслуговуєте. Хто не впевнений – порадьтеся з товаришем. Як ви себе оцінили?

VIIІ.  Домашнє завдання.

  Весь клас – параграф 17, впр. 195.

  *Випишіть уривки з пісень, віршів про Україну, в яких були б дієслова, різні за будовою. Зробити розбір. ( Наприклад: « На Україну повернусь через роки, через віки, устами ніжно притулюсь до материнської руки». М. Луків. «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» В. Симоненко).

Дякую за роботу. Мені приємно було працювати з вами. А чи комфортно почували себе ви?

Література

1.     Глазова О.П., Кузнецов Ю.Б. Рідна мова: Підручн. для 7 кл. загальноосвітн. навч. закл. – К.: Зодіак-ЕКО, 2007. – 288 с.: іл.

2.     Шабельник Т.М. Рідна мова. 7 клас: Плани-конспекти уроків. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2007. – 288 с. – (Майстер-клас)

3.     Рудницька О.Б. Нетрадиційні завдання з української мови. 5-9 класи. Посібник для вчителя. – Тернопіль: Мандрівець, 2007. – 76 с.

4.     Українська мова. 5-9 класи /Автори Г.Т. Шелехова, В.І. Тихоша, А.М. Корольчук, В.І. Новосьолова, Я.І. Остаф. За редакцією Л.В. Скуратівського. – К.: Ірпінь: Перун, 2005. – 176 с.