Олександр Мурашко
Нахил до
малювання виявився в Олександра Мурашка ще з юності. Проте батько -
художник-іконописець – вимріяв для сина іншу долю. І хоч Олександр здобув у
школі свого дядька Миколи Мурашка початкову художню освіту, батько, віддавши
сина у духовне училище, заборонив йому й думати про живопис.
П’ятнадцятирічний
Олександр пішов з дому. Довго він жив на Дніпрі, серед гурту бездомних бідаків,
яких годувала велика річка. Малював їхні колоритні постаті, всотував враження
від розкішної української природи.
У цей час
Олександр познайомився з професором Київського університету Адріаном Праховим,
який саме керував оздобленням щойно збудованого в Києві Володимирського собору,
та видатним російським живописцем Віктором Васнецовим. То були дні, коли
народжувалися славнозвісні розписи Володимирського собору, розписи, які
вражають художньою довершеністю й тепер.
Першим помітивши
неабиякі здібності Олександра до малювання, мистецтвознавець Прахов порадив
йому здобувати художню освіту. Удвох із Васнецовим професорові Прахову
вдалось-таки переконати Марашка-батька у талановитості сина. На правах вільного
слухача Олександр вступив до Петербурзької академії мистецтв.
Щороку Мурашко
приїздив в Україну. На естетичні уподобання молодого митця не міг не вплинути
його надзвичайний інтерес до історичної долі рідного народу. Не останню роль
зіграло й щире захоплення історичним полотном безпосереднього Олександрового
вчителя Іллі Рєпіна "Козаки пишуть листа турецькому султану”. Дипломною
роботою Мурашка стало історичне полотно "Похорон кошового” (1890 р.)
В основі картини
– сцена прощання запорожців з легендарним кошовим отаманом Іваном Сірком.
Урочисто рухається похоронна процесія. Пливе на могутніх козацьких плечах
укрита червоною китайкою домовина.
Персонажів на
полотні чимало – картина багатофігурна, так би мовити, "хорова”. Усі герої
вдало згруповані й об’єднані навколо композиційного центру, яким є труна.
Особливо
колоритна постать літнього сивовусого козака, який несе перед труною булаву –
атрибут влади кошового. Позувати дял образу козака художник попросив видатного
діяча українського театру Михайла Старицького. Так було увічнено образ
талановитого митця.
Обличчя
запорожців суворі й засмучені. Кожна з людських фігур на картині - яскраво
виражений характер. Усі персонажі твору, разом узяті, уособлюють січове
воїнство – мужнє, безстрашне, героїчне.
Майстерно
передано розмірений, урочистий рух натовпу. Колорит полотна вишукано стриманий:
лише кілька кольорових плям оживляють загалом приглушений зеленувато-коричневий
тон картини. Світло. Випромінюване свічками в руках персонажів, м’яко розтинає
густі вечірні сутінки.
У мистецькому
доробку Олександра Мурашка "Похорон кошового” – єдиний історичний твір.
Картина стала чудовим заспівом до всієї творчості майстра. За неї митцеві було
надано звання художника та право закордонного творчого відрядження.
Подорожуючи
Францією, Італією та Німеччиною, художник знайомився з шедеврами живопису
минулих епох, а також із творчістю сучасних європейських митців. Манера письма
Мурашка стала розкутішою, динамічнішою. Голoвним об’єктом життя для нього і
далі залишалось реальне життя, прості люди з їхніми радощами й горем. Зовсім не
фешенебельний Париж багатих кварталів відтворював художник у своїх картинах.
Його увагу заполонив Париж без прикрас. Так народжується славетний цикл картин
із життя паризького люду під назвою "У кав’ярні”.
Повернувшись із
закордонного відрядження в Україну, Мурашко не пориває зв’язків із
західно-європейськими митцями. Особливо тісними були його контакти з
представниками мюнхенської школи живопису.
Усе те цінне що
художник узяв від зарубіжного новітнього мистецтва, органічно поєдналося з
успадкованими ним від вітчизняних митців, зкрема від Іллі Рєпіна, принципами
реалізму. На основі такого поєднання сформувався власний, оригінальний
живописний стиль мурашка. Особливо виразно це виявилось у портреті Миколи
Івановича Мурашка.
Портрет відомий
під назвою "Старий учитель”. Постать портретованого подано погрудно на тлі
осіннього прив’явленого пейзажу. Задумливому настрою природи відповідає
внутрішній стан літнього художника, на зосередженому обличчі якого відбилася
невесела задума. Перед анми мудра й добра людина, що пильно й доброзичливо
споглядає світ.
Працюючи переважно
в жанрі портрета, Олександр Мурашко викладав у Київському художньому училищі.
Невдовзі митець заснував власну образотворчу студію.
Своїм пензлем
Олександр мурашко служив рідному народові. Його внесок в українську культуру є
надзвичайно цінним. Проте багатьом задумам здійснитися не судилось – під час
громадянської війни художник трагічно загинув від рук вандалів, які захопили
Киїів (За Т.Суярко та А.Жаборюком; 600 сл.)
