- Прочитайте уважно текст.
Деметра і Персефона
З давніх-давен шанували смертні люди Деметру — богиню родючості, сестру всемогутнього Зевса. Це вона навчила людей обробляти землю, користатися її дарами, вона щедро давала людям достаток і мир. Як і інші безсмертні, Деметра жила на захмарнім Олімпі, але більше любила ходити по землі. Висока, ясночола, у вінку із золотого колосся й червоних маків, встигала вона скрізь, пильнуючи, чи добре вродило в полі, чи гарно ліс зеленіє і чи соковита трава на пасовиськах.
Деметра часто брала із собою юну дочку Персефону, чи, як звала її змалечку, Кору. Дівчина гралася на зелених луках та милувалася квітами й сама була наче пуп’янок, що от-от пишно розквітне.
Якось прибули вони обидві на острів Трінакрію, де височіє гора Етна і час від часу палахкотить вогнем: адже під тим островом лежить стоголове чудовисько Тіфон, що насмілилось було змагатись із самим Зевсом, а тепер, тяжко покаране Громовержцем, знай силується вирватися з-під кам’яного полону. Тоді стугонить вся земля і з Етни летить угору каміння, а полум’я з Тіфонових пащ сягає високого неба. Земля стогне, двигтить, здається, ще трохи — й розколеться навпіл.
Той жахливий гуркіт і стугін якось докотився далекою луною аж до підземного царства тіней, де завжди панує мертва тиша. Занепокоївся володар того царства, похмурий Аїд. Став він у свою золоту колісницю і погнав чорних коней нагору, хоч як не терпів яскравого сонця.
Швидко об’їздив Аїд гори й долини, придивляючись, чи не розкололася де земля, чи не проникло ясне денне сяйво в його мертве царство.
Побачила його згори богиня кохання Афродіта й лукаво всміхнулася.
— Мій синку,— мовила вона до Ерота, що, згорнувши золоті крильцята, тулився їй до ніг.— Усі смертні і навіть безсмертні підвладні мені, богині кохання, але вічні боги почали про це забувати і вже не так, як колись, шанують нас із тобою. А ми доведемо свою владу — ти ж, хлопчику любий, моя оборона і поміч. Бачиш он страшного Аїда на чорних конях? Ну ж бо поціль своєю гострою стрілою йому в саме серце. Хай і він відчує могутню владу кохання.
Весело засміявся бешкетник Ерот з такої витівки матері-красуні, вибрав зі свого сагайдака найгострішу стрілу і малими руками, наче граючись, натяг тятиву та й стрелив.
А похмурий Аїд і не зауважив, як щось його ніби вжалило в серце. Він задивився на дівчину, майже дитину, що рвала в лузі квіти і сама була наче квітка. Ще дужче защеміло Аїдові серце, і тоді він уперше відчув, що є на світі кохання.
Юна Кора гралася зі своїми подругами, безжурними німфами, й опинилася далеко від матері. Веселі німфи повели її в Нісейську долину, де завжди панує весна. Там, серед гаю, сяяло чисте плесо глибокого озера, де попід берегом тихо плавали білі лебеді, ховаючись у затінку дерев, що зеленим вінком стали довкола.
А далі ясніла поляна, всіяна барвистими квітами. Дівчата побігли туди, стали гратись і плести вінки. Кора нарвала квітів уже повний кошик і тепер клала їх просто собі в пелену.
Німфи вже посплітали вінки і полягали спочити, а Персефона ніяк не могла натішитись, бо що далі бігла, то яскравіші ставали квіти. Зненацька далеко попереду запломеніла якась незнана квітка. Велика китиця ясно-червоних суцвіть вабила зір, блискуче листя сяяло проти сонця і ледь-ледь тремтіло. У захваті схилилася юна Кора над вогнистою квіткою, що пахла солодко й дивно. Довго милувалася нею дівчина і вже хотіла зірвати, але цупке стебло не ламалося. Тоді Кора вирвала квітку з корінням.
Ту ж мить щось загуло під ногами, земля розступилась і знизу вискочив четверик чорних, мов ніч, коней. Вони мчали золоту колісницю, а на ній стояв убраний у чорне сам Аїд, володар підземного царства.
Дужими руками схопив Аїд Персефону, і розсипалися всі її квіти. Дівчина відчайдушно пручалася, та похмурий бог силоміць посадив її в золоту колісницю, тоді вйокнув на коні й змахнув багряно-чорним батогом. ( За М.Ратушним, 510 сл.)
- Словникова робота
З'ясуйте значення слів.
Стугонить - ритмічно стукаючи, ударяючи по чому-небудь, утворювати тривалий шум, гул.
Золота колісниця - двоколісний рухомий конями засіб пересування. Вживалася в бою в часи бронзової та залізної доби, пізніше, застарівши у військовому плані, вживались лише для подорожей, процесій, ігор.
Лукаво- грайливий (про очі, погляд і т. ін.). здатний на нещирість, брехню; єхидний.
Сагайдак- назва повного набору для лучника — лук разом зі шкіряною сумкою або дерев'яним футляром зі стрілами, пізніше просто футляр для стріл, колчан. Були розповсюджені у тюркських народів, монголів, а також на території колишньої Русі до XVII століття. У скіфів був відомий під назвою горит.
Німфа - (грец. Νύμφες — дівчина, наречена, молода жінка) — другорядні божества у давньогрецькій міфології, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах і уособлювали сили та явища природи.
- Тести
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9861654
